Наверх
Войти на сайт
Регистрация на сайте
Зарегистрироваться
На сайте недоступна
регистрация через Google



ebay.am - Армянский информационный центр торговли

   


Антон, 55 - 18 декабря 2010 01:26

Все
Під горою Манівкою

Ягільниця - одне з давніх поселень Поділля. Територія сучасного села заселена ще в III тисячолітті до нової ери, про що свідчить виявлене тут поховання доби міді. Перші письмові згадки про неї датуються 1448 роком. На той час Ягільниця входила до складу Галицької землі Руського воєводства. Наприкінці XV - на початку XVI століть Ягільниця лежала не жвавому торговому шляху, що вів з Галичини на Поділля. 1518 року вона стала містечком, одержала дозвіл на проведення одного ярмарку щороку та торгів щоп'ятниці. 1581 року Ягільниця перейшла у володіння магнатів Лянцкоронських, тоді і було збудовано на місці старого дерев'яного замку мурований, який вважався одним з найміцніших на Західному Поділлі. Такі витоки про далеке минуле Ягільниці.

А звідки пішла її назва? Щоб з'ясувати це, юні історики школи відправилися у творчу пошукову експедицію "Легенди мого краю", яка тривала не один рік. І ось що вони дізналися.

У час набігу татар на українські землі в XV столітті їх руйнувань зазнав і Ягільницький замок. Споруджений на пагорбі, він мав трикутну форму. Під час облоги захисники, які зібралися за його дерев'яними стінами, відбивалися стрілами, списами, кидали каміння, а коли бракувало його, то лили на татар кашу, що кипіла.

Татари були в паніці. Відступаючи, вони кричали: "ягел", що в перекладі означало "пече". Після цієї події селище, що виникло під замковою горою, на берегах річки Черкаськи, назвали Ягільницею.

Інша легенда стверджує, що назва походить від прізвища польського короля Казимира Ягелончика, який у ХV столітті, йдучи походом на Молдавію, стояв тут табором. Звідси він посилав своїх послів на переговори з її господарем Петром Мултаном.

Третя легенда. Було це давним-давно, коли наш край потрапив під владу Литовсько-польської держави. То тут, то там спалахували народні повстання. Але в цій боротьбі було місце і спільним діям литовсько-польських народних мас та українських козаків проти турецько-татарських нападів. Відбивши ворогів, організувавши захист південних рубежів, поверталися ратні люди додому. Один із шляхів, напевно, проліг вздовж діброви, де зараз військовий аеродром. Тут тягнувся широкий яр, по дну якого текла річка. Цим яром-байраком попід горою, що зветься Манівкою, поверталися в рідні краї козаки. Місце, де вони зупинялись, називали "Ягель".

Очевидно, назви "Стара Ягільниця", "Нова Ягільниця (Ягільниця)" і походять від цих зупинок.

Зацікавившись історією Ягільницького замку і мандруючи його подвір'ям, звертали увагу на капличку, зведену на місці, де б'є джерельна вода. У народі це джерело називають "криницею братерства". Звичайнісінька водяна цівка, та не звичайна, бо має свою цікаву історію.

... То діялося 1655 року, невдовзі після Переяславської Ради. Воїни Богдана Хмельницького разом з російськими стрільцями, звільняючи Правобережжя від польсько-шляхетського поневолення, підійшли до Ягільницького замку, яким володів граф Лянцкоронський. Почався штурм фортеці.

Хто знає, як довго довелося б штурмувати цей замок, якби кріпосний люд, загнаний за мури для оборони, не перебив варту і не відкрив ворота. Видно, засів глибоко у печінки граф-кровопивця, коли кріпаки не злякалися шляхтичів. Страх відступив перед бажанням спити волі.

А ковтнувши її, кинулися до джерельної криниці, де тамували спрагу запорожці та російські стрільці. Ті пили і не могли напитися водиці цілющої. Змивали-перемивали нею рани, напували коней...

Так і стало це джерело "криницею братерства", а сьогодні слід додати, що ця криниця стала джерелом духовності, єднання і злагоди між народами, що розбудовують молоду Українську державу.

Можливо, дехто і не погодиться з нашими тлумаченнями про походження назви села, але легенди є легендами. Такими через роки дійшли вони до нас. Завдячуємо цим В. Ковальчуку, Є. Якелю, Т. Юрковській, які зберегли у пам'яті перекази сивої давнини.

Та на цьому наша пошукова робота не припиняється. Нас зацікавили походження назв частин села: Місто, Кремячка, Підзамок, Під Лазнею, Когутівка, Нагурянка, а також назви полів: Коло каплиці, Озерце, Під Могилою, Козакова долина, Манівка...

Добавить комментарий Комментарии: 0
Мы используем файлы cookies для улучшения навигации пользователей и сбора сведений о посещаемости сайта. Работая с этим сайтом, вы даете согласие на использование cookies.