Антон, 55 - 18 декабря 2010 01:23

Відлуння легенди

Багата своїми витівками чарівниця природа. Серед казково-пишних місць на землі вона полюбила і наше Поділля, обдарувала багатством і родючістю, карстовими печерами.

А там, де ця чаклунка-майстриня не приготувала отих сховищ, руки одвічних трудівників споруджували їх. Тaкі загадкові споруди — насипані колись високі земляні вали на гopі Городище, біля села Капустинці. Відлунням подій минулих століть залишались безмовні кургани і руїни — свідки грізної слави буремних літ.

На родючі землі Поділля нападали кочові орди. З багатою наживою повертались вони на свої Базари, везучи на торг українських юнаків і дівчат. Запорожці вирішили створити цілий каскад укріплень на Укpaїні. Подались на Поділля полковник Улашко, молодий, сильний і кмітливий сотник Капуста, славні козаки Лис, Мило, Шип, Шершень та сoтні добровольців. Облюбували місця на берегах річки Серет, де і поселилися. Здавалось, сама природа приготувала ці місця для створення твердинь, о кoтpі не раз розбивались ворожі навали, як морська хвиля о прибережні скелі. Далеко розійшлася слава про неприступну фортецю славного Капусти вгородищі, котре розмістилось на невеликій гopі із стрімкими схилами з трьох боків.

У західному підніжжі гори протікає річка Серет, а з півдня і сходу видніється велетенський яр. З півночі вузька стрічка дороги виходила на битий чумацький шлях. Серед глиняних мазанок під солом'яними стріхами, на високому земляному валу красувалась фортеця Капусти. На другому такому валу була збудована церква, льох якої з’єднувався з льохом замку підземним ходом, а звідти спускався по схилу гори вниз аж у кам'яну стінy греблі, де був замаскований вихід.

У Городищі козаки жили сім'ями, сіяли хліб і займалися дрібним ремеслом. З конопель і льону виготовляли полотно, а з відходів — порох у цехах замку Капусти.

Порах тримали сухим. Великі загони татарських орд не залишали планів зламати фортецю.

...До хана дійшла звістка про "перлину людської краси” двадцятирічну дочку Капусти — Марію. Про неї говорили, як про диво природи. Нею марили козаки, і розповідають, що сам гетьман запорізької Січі приїздив глянути. Та тільки син славного козака Лиса з сусіднього селища Денис полонив її серце. Він успадкував усі якості батька, лише красою перевершив його

Знав Капуста про наміри орди і оберігав Марію, як зіницю ока. Не дозволяв виходити за межі Городища, а ввечері із замку не випускав. Таємним підземним ходом виходила Марія і в солов'їному гаю зустрічалась з Денисом. Довідалисьпро це батьки, і щоб запобігти лиху — призначили весілля.

Осінь лягла на подільські поля. Вже й у сумному кличі журавлів легким павутинням пролітало бабине літо, і маривом довгих спогадів проводжала його дівчина, прощаючисьз останніми днями дівочої волі. Вже й розчесали дружки довгу, чорну косу...

А під покровом ночі вів зграю вopoгів Хома Невірний.

Хома козакував у Лиса. Часто йому "вставляли клепку", котрої, як казали козаки, не вистачало у його голові. Був лінивий, неохайний, цідив сивуху, ще й був нечистий на руку. За рішенням ради, за крадіжку "сирітської долі" Хому прив'язали до ганебного стовпа і всипали по різці за кожний крадений дукат. Після такої припарки Невірний Хама, як його прозвали односельці, пропав із села. І ось тепер міцно тримав у правій руці гаківницю, а ліву засунув у глибоку кишеню латаного жупана, де чувся приємний дзенькіт золота.

Тихо підкрались вороги з південного боку і, наче чорна хмара, облягли, обступили Городище. Біля підземного виходу чатували спільники, вже ділячи в думках щедру винагороду хана за зірвану троянду в "Едемі квітучого саду".

У зоряному небі місяць вповні щедро освічував землю. Мирно спали білі хатки за похиленими в глечиках тинами. Тільки на високому довгому валу замок Капусти вигравав весільними піснями. Не шкодуючи підківок, гучно вибивали козаки гопак, а на дубові столи рікою текла медуха.

Як чорна хмара, ходив поміж гостей Капуста. Незрозумілі жаль і гнітюча туга стискали серце. Уперше в житті заплакав він, благословляючи дочку і зятя.

Раптом окрик: “Пожежа!”. Всі кинулись на вулицю. Густонаселене Городище враз перетворилось у великий смолоскип. Розпачливі крики, плач дітей, дикий галас ординців, постріли злились у загрозливий гул.

Із замку вискакували козаки і падали у нepівнoмy бою. Капуста гукнув: "До оборони!". Частина козаків перейшла підземним ходом у церкву і звідти повинна була організувати раптову, несподівану атаку. Але до замку вже вдерлись вороги. Підземним ходом відправили гінців до Шипа, Мила і Шершня за підмогою. З трудом умовив Капуста Дениса втікати з Марією.

Юнак підійшов до виходу, обережно відкрив його. Зрадницьку тишу розривав плеск води на греблі. Виходив першим. Враз його тіло міцно затиснули спритно закинені аркани.

— Тікайl — крикнув Денис і впав на землю.

Марія побігла назад у церкву, але там вже нишпорила орда. Підземний хід привів її до замку — і тут лютували поганці У руках догоряв смолоскип, а їй здалось, що разом зним гасне і її життя. Дівчина запалила ще два, один кинула у відсік з пороховими бочками і побігла до церкви. Пролунав сильний вибух, її боляче вдарило в спину, збило з ніг. Спробувала встати, але гострий біль у нозі не дозволив поворухнутись. Марія плакала не так від болю, як із ненависті. Підвелась насилу коло бочки з порохом...

Вже грізна твердиня Капусти розбита, а не взята в полон Марія. У спаленому Городищі бенкетували бусурмани. Замкoві та церковні коштовності вантажили на вози і північним схилом гори, крутою дорогою, спускали на велику прилуку, а там стали табором на відпочинок. Усіx бранців зібрали в глибокому poві й навколо поставили варту.

• 
• 
•